Лейкоцитарна формула – загальні показники концентрації лейкоцитів та їх процентне співвідношення в мазку крові. Традиційно в лабораторному аналізі визначають: нейтрофіли, лімфоцити, моноцити, еозинофіли і базофіли.
Лейкоцити істотно відрізняються від інших клітин крові, адже вони мають ядро, тоді як еритроцити і дрібні тромбоцити позбавлені цього клітинного елемента. За будовою і особливостям ядер лейкоцити поділяються на гранулоцити і агранулоціти. Гранулоцити мають велике ядро, розділене на 2 і більше сегментів, і містять в цитоплазмі гранули. До гранулоцитів відносяться:
• нейтрофіли – від двох до п’яти сегментів в ядрі дорослих клітин, дрібна зернистість. Зрілі форми нейтрофілів називаються сегментоядерними за рахунок розділення ядра на сегменти, незрілі форми – паличкоядерним. Часто ці два підтипи зазначаються в лейкоцитарній формулі окремо. Але останнім часом все частіше викликає сумнів об’єктивність такого поділу. Проведені експерименти вказують, що такий поділ дуже суб’єктивний і залежить від переваг та бачення людини, і тому не може служити діагностичним критерієм. І все частіше в літературі і наукових статтях вживають загальне значення – нейтрофіли. Вони безпосередньо знешкоджують бактерії і грибки, видаляють омертвілі клітини.
• еозинофіли – два сегмента в ядрі, досить велика зернистість. Атакують великих паразитів, керують алергічною реакцією.
• базофіли – в ядрі два або три сегменти, дуже великі зерна, щільні, перекривають ядро. Виділяють гістамін в процесі відповіді організму на чужорідні організми і тіла.
Агранулоціти характеризуються округлим несегментованим ядром і цитоплазмою без включень:
• лімфоцити – ядро ексцентричне, з насиченим забарвленням; природні кілери містять в цитоплазмі невеликі окремі зерна з цитотоксинів для атаки, інші лімфоцити не мають ніяких гранул. Лімфоцити бувають двох видів (в лейкоцитарній формулі ці два види не диференціюються). B-лімфоцити продукують антитіла, які «позначають» поверхні чужорідних агентів: вірусів, бактерій, грибів, найпростіших. Після цього організм знає свого ворога «в обличчя». Нейтрофіли і моноцити зчитують інформацію і вбивають чужаків. Т-лімфоцити руйнують заражені клітини, тим самим перешкоджаючи поширенню інфекції. Вони здатні до розпізнавання і знищення ракових клітин.
• моноцити – велика клітина, ядро неправильної форми, гранули відсутні. Переходять з крові в тканини, де перетворюються на макрофаги – клітини, які самостійно пересуваються і захоплюють мікроорганізми, залишки клітин, дрібні сторонні тіла та ін.
Зміни в лейкоцитарній формулі відповідають багатьом захворюванням (алергічні реакції, запалення, хвороби крові і інш.) і не можуть трактуватися як ознака конкретної хвороби. Проте, значення цього дослідження дуже велике в діагностиці, оскільки воно дає уявлення про тяжкість стану пацієнта, ефективність проведеного лікування. При гемобластозах – пухлинних захворюваннях кровоносної та лімфатичної тканини, дослідження лейкоцитарної формули нерідко дозволяє встановити клінічний діагноз.
При аналізі результатів підрахунку лейкоцитарної формули слід пам’ятати, що цей метод не є дуже точним. При мануальному диференціальному підрахунку є 3 головних джерела помилок:
• нерівномірний розподіл клітин в препараті,
• неправильне розпізнавання клітин,
• статистична похибка.
У першому випадку має значення дотримання правил пересування препарату при диференціальному підрахунку клітин.
Погано приготований або погано пофарбований мазок – основна причина помилок, пов’язаних з неправильним розпізнаванням клітин.
Проте найбільша похибка пов’язана з тим, що підраховується мала кількість клітин в зразку – 100 або, в кращому випадку, 200. Для прикладу зазначимо, що зміст моноцитів, що дорівнює 10%, підрахований при аналізі 100 клітин в світловому мікроскопі, насправді означає , що зміст моноцитів в крові коливається від 4,9% до 17,6% (при 95% довірчому інтервалі). Той же показник, отриманий при проточному аналізі 10 000 клітин, відповідає змісту моноцитів від 9,4% до 10,7%.
Окрім вище зазначеного, було продемонстровано, що в ідеально зробленому і пофарбованому мазку, який містив точно 20% лімфоцитів, при підрахунку стандартним способом (на 100 клітин) точний результат отримали лише в 10% спроб. На основі цих та інших експериментів зроблено висновок про те, що необхідно підрахувати принаймні 400 клітин, щоб отримати достовірні результати. Національний комітет по клінічним лабораторним стандартам (National Committee for Clinical Laboratory Standards) також рекомендує 400-клітинний підрахунок лейкоцитарної формули. Але збільшити кількість реєстрованих клітин до 400 при мануальному підрахунку не є можливим, тому що це відразу знижує продуктивність лабораторії.
Підрахунок лейкоцитарної формули здійснюється як ручним методом, так і автоматизованими методами. З цього приводу триває дискусія щодо обставин, при яких слід застосовувати автоматизовані системи або використовувати працю фахівця-лаборанта. В цілому, слід взяти до уваги наступне: ручний метод підрахунку лейкоцитарної формули – тривалий і виснажливий процес. Є відомості, що фахівець протягом робочого дня може з достатньою увагою і точністю підрахувати лейкоцитарну формулу лише на 30 мазках (100 клітин на кожному). Така значна тривалість виконання аналізу є наслідком того, що фахівець не тільки здійснює підрахунок лейкоцитів і визначає їх тип, а й відзначає наявність змін в структурах клітин, шукає внутрішньоклітинних паразитів, а також фіксує зміни еритроцитів. Ці дії досі недоступні для автоматизованих систем. Окрім того, пошук і інтерпретація внутрішньоклітинних змін залежить виключно від кваліфікації лікаря-лаборанта.
З іншого боку, автоматизовані системи можуть підраховувати тисячі лейкоцитів при встановленні лейкоцитарної формули. Це призводить до суттєвого збільшення точності, відтворюваності і об’єктивності в порівнянні з ручним методом, навіть якщо пораховано 400 клітин. Кількість і швидкість обробки зразків вражає – деякі системи здатні обробляти до 120 зразків на годину. Ще однією перевагою є підвищена безпека, яку надають автоматизовані аналізатори, оскільки співробітники лабораторії мінімально контактують зі зразком крові.
Таким чином, слід зробити висновок, що повністю замінити людину автоматичним гематологічним аналізатором в проведенні загального аналізу крові звичайно неможливо. Але для рутинного аналізу значної кількості проб, наприклад в скринінгових дослідженнях, слід використовувати автоматизовані системи підрахунку. Якщо виявлена патологія, при отриманні результатів на аналізаторі, що виходять за межі норми, або пацієнт знаходиться в лікарні з діагнозом, який передбачає зміни внутрішньоклітинної структури клітин крові, необхідний підрахунок лікарем-лаборантом, який уточнить і розширить межі діагностування.
